Польські депутати бідні як церковні миші, порівнюючи з українськими колегами

Матеуш Бялас, Аналітик Школи управління УКУ

Депутати і чиновники задекларували свої накопичення. Їх статки та спосіб у який народні обранці намагаються пояснити джерела походження власних мільйонів, зацікавило навіть західні ЗМІ. Чому? Відповідь проста, адже, на тлі статків українських членів парламенту їх польські колеги виглядають бідними, як церковні миші.

У Польщі, де ВВП на душу населення є в шість разів більшим, ніж в Україні, відповідно до декларацій за 2015 рік, сумарні статки 460 депутатів складають 3,2 млрд. гривень (530 млн. злотих). Це в чотири рази менше, ніж сумарні статки українських депутатів, які в сумі становлять 12,3 млрд. гривень. Статки десяти найбагатших українських депутатів у п´ять разів більші, ніж статки десяти найбагатших представників польського Сейму.

Польські депутати офіційно заробляють більше, ніж їх українські колеги. Середня зарплата польського депутата дорівняє 65 тис. гривень (9 892,2 PLN) на місяць, тобто в чотири рази більше, ніж в українському парламенті. Додатково поляки можуть розраховувати на 13 тис. грн. (2 500 PLN) додатку на парламентську діяльність та 81,5 тис. грн. на приймальню (12 150 PLN) кожного місяця, але незважаючи на це залишаються «біднішими».

Прем´єр-міністр Гройсман, разом з дружиною, задекларували 6,3 млн. гривень, 1,24 млн. доларів США та 476 тис. євро грошових коштів, що у загальній сумі становить 52,4 млн. гривень. Беата Шидло, прем´єр-міністр Польщі, задекларувала станом на кінець 2015 заощадження сумою 86,6 тис. злотих на рахунках та 80,66 євро готівкою, що разом не перевищує 550 тис. гривень. Це у сто разів менше, ніж задекларована сума коштів прем´єр-міністром України (не враховуючи, зазначених ним у декларації, земельних ділянок та декількох елітних годинників).

Найбагатшим членом польського уряду є Матеуш Моравієцькі – міністр розвитку і фінансів. До того як у 2015 році він став міністром, з 1998 працював у банківській сфері, у т.ч. був головою правління одного з найбільших польських банків. Його задекларовані статки – це 20,4 млн грн. (3,158 mln PLN), цінні папери вартістю 24,9 млн грн. (3,839 mln PLN) та два будинки.

Дивує, що «успішне підприємництво» у 1990-х роках та дружина-мільйонер дозволяють й дотепер безтурботно займатися політичною діяльністю. Такі статки зрозумілі для чиновників і депутатів, які щойно приєднались до управлінської команди і раніше дійсно займалися бізнесом протягом останніх років. Важливо, звернути уваги суспільства, що такі статки не є прийнятними, передусім для депутатів і міністрів, які останні 10 років працювали в державних і місцевих структурах (ОДА чи мери міст).

Тобто важливим питанням залишається легальність погодження коштів, у яку важко повірити. Така картина вражає ще більше, якщо проаналізуємо доходи представників виконавчої та законодавчої гілок влади, у яких є декілька років досвіду роботи. У Польщі, де офіційна зарплата набагато вища ніж в Україна, після 5-10 років роботи, майже ніхто не має можливості придбати квартиру за готівку, без залучення кредиту.

У 2013 році польський міністр Славомир Новак, відмовився від становища міністра транспорту, після оприлюднення ЗМІ інформації про те, що він не задекларував годинник вартість якого оцінювалась від 70 до 90 тис. грн. В Україні нардепи і чиновники, а частіше їх жінки або чоловіки, є власниками декількох квартир, творів мистецтва чи машин вищого класу і нікого це не дивує. Вартість автомобілів, які припарковані біля входів у держустанов, часто перевищує бюджет самих установ (про що розповідали, н-д, журналісти телевізійної програми Схеми), що це також відносно спокійно сприймається суспільством.

В Україні, для побудови прозоро діючих державних структур, необхідно розірвати тісні зв´язки, між бізнесом і доступом до влади. Перше завдання, яке стоїть перед чисельними антикорупційними органами – це перевірка джерел погодження задекларованих коштів. І маючи для цього підстави, перевірити найбагатших і найбільш одіозних героїв перших шпальт газет.

Друге, на мою думку, набагато важливіше завдання, що стоїть перед суспільством – це переосмислення ідеалу державного службовця і політика, не як бізнесмена чи мільйонера «який вже накрався, то красти багато не буде» і надати перевагу більш етичним молодим людям. В адміністрації мають працювати люди, для яких благо держави і суспільства у цілому є важливішим, ніж годинник від Святого Миколая.