«Коли перед тим війна, поранення, лікарні, потрапити в подібне середовище та атмосферу, які є в УКУ, – це дуже надихаюче», – Павло Мамонтов, випускник Школи Управління УКУ

 

«Коли потрапив у Школу Управління Українського Католицького Університету – відчув себе дуже натхненним. Коли перед тим війна, поранення, лікарні, потрапити в подібне середовище та атмосферу, які є в УКУ, – це дуже надихаюче, але й разом з тим якось лячно. Коли вперше поспілкувався зі своїми одногрупниками, то думав, що не потягну цей рівень, але зрештою страх змінився на натхнення, і все вийшло.

Вступати на магістратуру найбільше мотивували кола зустрічей з халатністю, корупцією і байдужістю в лікарнях, а також в період офіційного оформлення поранення і посвідчення учасника бойових дій. Пройшовши бюрократичні кола пекла, з’явилось тотальне бачення зради в усіх сферах, в усьому навколо. В один момент я вирішив, що якщо буду злитися на цю систему та якось її штурхати, вона від того не зміниться. Вирішив почати з себе і оволодіти знаннями, як цей механізм має працювати насправді. Щоб в майбутньому змінити те, що є неправильним.

Ще до екватору свого навчання захопився дослідженням впливу чеснот характеру на військове лідерство у збройних формуваннях України. Це є необхідна річ, яку в нашій країні ніхто науково не розробляв. Насправді це одна з фундаментальна річ, яка має будувати нову армію. Армія – це в першу чергу її командири, а також люди, які будуть навчати тих, хто прийде в армію. Наразі у нас мало людей, які правильно навчають тих, хто буде навчати молодь, хто буде нею потім вправно керувати і спонукати, щоб вони теж ставали офіцерами. Офіцерські школи досі часто влаштовані за радянським типом, коли солдат – це ніхто, його думка нікому не цікава. За таким принципом в нас навчали до війни, а результати, на жаль, під час самої війни – це життя людей, смерті, невдалі операції тощо. Зараз намагаються впровадити певні реформи, але їх все одно гальмують. В першу чергу тому, що є офіцери, які не хочуть нічого змінювати – вони хочуть залишити до пенсії все як є. Дослідити ким є, ким повинен бути лідер для військових, для офіцерів, як вони бачать ідеального лідера – є надзвичайно актуальним завданням, щоб в майбутньому готувати дійсно кваліфікованих командирів.

Під час навчання було багато надзвичайних подій. Приємного згадувати курс лідерство в горах, Ялтинську конференцію, яка проводилась в Києві, зустріч з Френсісом Фукуямою, крутими викладачами, кожен з яких щось залишає в тобі.  Дуже сподобався курс з проектного менеджменту, після якого почав самостійно читати книжки по темі та заглиблюватись. Було багато різних точок досвіду і емоцій. Інколи здається, що натхнення – це найважливіше, що дала мені Школа Управління УКУ. Хоча насправді – все, що було, важливе в комплексі, все дійсно є вартим вкладених зусиль і часу»